Коротка відповідь на запитання «хто написав Біблію» звучить несподівано: понад сорок різних людей. Серед них — царі та рибалки, жерці й збирачі податків, лікар і в’язень. Вони жили в різних країнах, розмовляли різними мовами й більшість один про одного навіть не знала. Але саме з їхніх текстів склалася книга, яку сьогодні читають усьому світу.
Хто створив Біблію: поєднання віри та історії
Для віруючої людини автор Біблії один — сам Бог. Церква вчить, що тексти виникли під натхненням Святого Духа: Бог звертався до людей через вибраних серед них, а ті записували почуте своїми словами. Таке авторство називають богонадихненністю. У цій версії людина — не автор у звичному розумінні, а швидше перо в руках Письменника.
Історики й біблеїсти — вчені, які спеціально досліджують біблійні тексти — дивляться на ту саму книгу інакше. Перед ними давні рукописи, створені реальними людьми в конкретних обставинах: під час воєн, у полоні, в дорозі, у спокійні роки царювання. У різних частинах видно різні стилі, різну лексику, різний світогляд. Наука читає ці сліди так само, як археолог читає шари землі.
Скільки ж людей стояло за текстом? Понад сорок авторів упродовж тисячі–півтори тисячі років. Робота почалася приблизно в XIII–X століттях до нашої ери, а останні сторінки дописали наприкінці I століття нашої ери. За цей час змінилося близько п’ятдесяти поколінь.
Важливо й те, звідки ці люди були. Серед авторів Біблії — цар Давид і цар Соломон, пророки-судді, священик Ездра, рибалка Петро, збирач податків Матвій. Це не один стан і не одна освітня школа. Це люди, яких об’єднувала віра, а не соціальний стан чи епоха.
Автори Старого Завіту: традиція та історичні дослідження
Найдовша частина Біблії — Старий Завіт, а його серце — Тора, або П’ятикнижжя: Буття, Вихід, Левіт, Числа й Повторення Закону. Традиція приписує всі п’ять книг Мойсеєві — пророку, який за віруванням юдеїв і християн вивів ізраїльський народ з єгипетської неволі та отримав на Синаї Десять заповідей. Він вважається першим автором у всій Біблії.
Сучасна біблеїстика з цим прямо не погоджується — і на це є причина. В останніх розділах Повторення Закону описано смерть самого Мойсея: де він помер, де похований, як народ його оплакував. Писати звіт про власні похорони незручно навіть пророку. Тому наука розглядає односібне авторство Мойсея як релігійну традицію, а тексти пояснює роботою пізніших редакторів, які зібрали воєдино давніші джерела.
Далі йдуть поетичні книги. Цар Давид — традиційний автор Псалмів: надпис із його іменем мають 73 псалми зі 150, це найчастіший «підпис» у всій Біблії. Його син Соломон вважається творцем трьох книг мудрості — Приповістей, Екклезіяста та Пісні Пісень. Екклезіяст, до речі, один із найпесимістичніших і найфілософськіших текстів у книзі, яку називають священною.
Далі — книги пророків. Чотирьох називають великими: Ісая, Єремія, Єзекіїль, Даниїл. Ще дванадцять — малими, від Осії до Малаха, хоча «малий» тут означає лише обсяг книги, а не значення людини. Промови пророків записували вони самі або їхні учні — нерідко вже після смерті вчителя, збираючи сказане за все життя.
Станом на 2026 рік дослідники мають інструменти, яких у попередніх поколінь не було. Комп’ютерний аналіз стилю — так звана стилометрія — лічить повторювані слова, довжину речень, характерні звороти. Він підтверджує те, що підозрювали ще текстологи минулого: окремі книги писали не одні автори, а авторські школи, і текст редагували впродовж століть. Для віруючого це не скасовує натхнення, але наука малює картину багатьох рук, а не однієї.
Хто написав Новий Завіт: євангелісти та апостоли
Новий Завіт писався швидше і компактніше за Старий — усього близько п’ятдесяти років, приблизно з 50 до 100 року нашої ери. Чотири Євангелія дали світові чотири імена. Матвій був митарем — так називали збирачів податків, яких у давній Юдеї не любили й не поважали. Марк не був учнем Ісуса, але супроводжував апостола Петра і, за переказом, записав його спогади. Лука — лікар, найретельніший оповідач, він же написав Діяння апостолів. Іван — апостол із числа найближчих учнів.
Наука додає своє застереження. У самих текстах Євангелій підписів авторів немає: жоден не пише «написав я, Матвій». Біблеїсти вважають початкові записи анонімними пам’ятками перших християнських громад, яким церква згодом прикріпила імена відомих апостолів — щоб підкреслити надійність переказу. Це панівна наукова позиція, хоча віруюча традиція тримається прямого авторства.
Найпродуктивніший автор Нового Завіту — апостол Павло, колишній гонитель християн, який став місіонером. Він писав листи молодим громадам: до Римлян, Коринтян, Галатів, Филип’ян та інших. Таких послань у каноні 13, а разом із Посланням до Євреїв, авторство якого точно не встановлене, — 14. Парадокс у тому, що листи Павла — найстаріші тексти Нового Завіту: перші з’явилися близько 50 року, ще до жодного Євангелія.
Пророча книга Одкровення, яку в побуті називають Апокаліпсисом, традиційно належить перу Івана Богослова — того самого, що написав четверте Євангеліє. Йому ж приписують три соборні послання. «Соборними» називають листи, адресовані всім християнам, а не одній громаді. Список доповнюють апостол Петро з двома посланнями та Яків і Юда — по одному кожен.
Хронологія та автори основних частин Біблії
Щоб побачити, як складалася Біблія, найзручніше подивитися на її основні частини поруч: хто їх писав і в які століття. Таблиця нижче зводить докупи традиційні імена авторів та орієнтовний час створення. Дати тут приблизні — точні роки для текстів двох-трьохтисячолітньої давності ніхто чесно не назве.
| Частина Біблії | Книги, що входять | Традиційні автори | Орієнтовний час створення |
|---|---|---|---|
| П’ятикнижжя (Тора) | Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону | Мойсей (пізніше — редакційні школи) | XV–VI ст. до н. е. |
| Поетичні книги та книги Мудрості | Псалми, Приповісті, Екклезіяст, Пісня Пісень | Цар Давид, цар Соломон, Асаф | X–IV ст. до н. е. |
| Пророчі книги | Твори Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла та 12 малих пророків | Старозавітні пророки та їхні учні | VIII–IV ст. до н. е. |
| Євангелія та Діяння | Від Матвія, Від Марка, Від Луки, Від Івана, Діяння апостолів | Матвій, Марк, Лука, Іван | бл. 60–100 рр. н. е. |
| Апостольські послання та Одкровення | 14 послань Павла, соборні послання, Апокаліпсис | Апостол Павло, Петро, Іван Богослов, Яків, Юда | бл. 50–95 рр. н. е. |
Наскільки давні ці тексти насправді, показують знайдені рукописи. У 1947 році в печерах Кумрана біля Мертвого моря знайшли сувої, найдавніші з яких датують III століттям до нашої ери — це найстаріші відомі рукописи біблійних книг. А найдавніший фрагмент Нового Завіту — крихітний шматочок папірусу з Євангелієм від Івана, написаний приблизно у 125 році. Між подією та найстарішою збереженою копією, отже, лежать десятиліття, а в Старому Завіті — століття.
Мови оригіналу та формування біблійного канону
Єдиного оригіналу Біблії не існує. Окремі частини писалися трьома мовами впродовж тисячоліття, і кожна мова прив’язана до своєї епохи.
Коли тексти були готові, постало інше питання: які саме книги вважати священними. Список відбирали десятиліттями — хтось поширював Євангеліє від Петра, хтось апокрифічні оповіді, і всі претендували на авторитет. Слово «канон» тут означає «правило» або «затверджений список». Остаточну точку поставив Карфагенський собор у 397 році — він офіційно затвердив християнський канон, який у головному тримається дотепер.
Кількість книг у різних конфесій відрізняється. Католицький канон налічує 73 книги, православний — 76, протестантський — 66. Вся різниця — у складі Старого Завіту, де католики й православні тримають додаткові давні книги, яких у єврейському списку немає. Натомість Новий Завіт у всіх однаковий: рівно 27 книг, без жодної розбіжності.
Окрема сторінка цієї історії — Септуагінта, грецький переклад єврейського Писання, зроблений в Александрії у III–II століттях до нашої ери. Саме нею, а не єврейським оригіналом, користувалися перші християнські автори, і саме з неї цитує старозавітні текст апостол Павло у своїх листах. Тож у Біблії, написаної більш як сорока авторами, давню біографію мають навіть переклади.
